Вірші з поетичної збірки 

Платон Воронько — видатний український дитячий поет. На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.

Майже всі свої літературні премії отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей.

Серед найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших.

Птахи летять до літа,
Жовтень – під мокрим плащем.
Чаша моя долита
Вже не вином, а дощем.
Спасибі й на тому долі –
Страшно, коли пуста.
Осінь в моєму полі,
Озимина негуста
Вимокне чи перемерзне:
Зима – небезпечна пора.
Надіюся, може, на весну
Виживе нива котра.

Вже запахла антонівка спіла,
А на серці – серпнева жарінь.
Воля прагне великого діла
Перед тим, як сказати:
Амінь.

В час, коли затуманиться просинь
На моєму чималім віку,
Принеси мені, матінко-осінь,
Плід антонівки на рушнику.

Жаром калини зігріюся,
Хмелевим цвітом уп'юсь,
Болем, як листям, розвіюся,
З піснею в себе вернусь.

І зустрічатиму зиму
З вірою в красну весну,
В щасну зорю невгасиму,
В крок на нову крутизну.

Птахи летять до літа,
Жовтень – під мокрим плащем.
Чаша моя долита
Вже не вином, а дощем.
Спасибі й на тому долі –
Страшно, коли пуста.
Осінь в моєму полі,
Озимина негуста
Вимокне чи перемерзне:
Зима – небезпечна пора.
Надіюся, може, на весну
Виживе нива котра.

Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник...
Лягаю спати.
Встану удосвіта – гупає праник,
Мов кроком пудовим ступає світанок.

Й нині, як вечір надходить, не ранок,-
Чую відлунок...
Ні, то вже не праник
Біля загати в качинім озерці,–
Мамина втома відболює в серці.