Віктор Михайлович Глушков (1923 - 1982)

Математик, кібернетик.

Географія: м.Ростов-на-Дону (Росія), м.Шахти (Ростовська обл., Росія), м.Новочеркаськ (Ростовська обл., Росія), м.Москва (Росія), м.Київ.

"Народився я 24 серпня 1923 року у Ростові-на- Дону в сім'ї гірничого інженера Михайла Іванови­ча Глушкова. Батько родом зі станиці Луганської, розташованої на кордоні між Україною й Росією, мати, Віра Йосипівна Босова, — зі станиці Каменської". Так починає автобіографію академік Віктор Михайлович Глушков.

Читати майбутній вчений навчився рано, і пер­шим його захопленням була наукова фантастика. Ще до школи перечитав романи Жюля Верна, Герберта Уеллса. У третьому класі його покликанням, здавалося, стала зоологія. Вікно у світ тварин відк­рили чудові книги німецького зоолога та просвіти­ теля Альфреда Брема. А втім, усе це були захоплення дитинства: зоологію невдовзі змінили геологія з мінералогією, потім, у п'ятому класі, — кон­струювання радіоприймачів, та ще й за власними схемами. Велику роль у розвиткові потягу до техніки, моделювання відіграли популярні журна­ли "Знання — сила", "Техніка — молоді". Саме в одному з них допитли­вий хлопчик побачив конструкцію електрогармати з трьома соленоїдами та пелюстками-тримачами, між якими затискався снаряд. Віктор зробив гармату за поданою схемою, але та діяла погано. І тоді юний конструктор винайшов і змайстрував власну систему керування польотом снаряда. Гармата вийшла набагато кращою від наведеної в журналі. "Це окрилило мене й наштовхнуло на думку зробити прицільний пристрій для визна­чення кута наведення гармати", — зазначить він згодом в автобіографії. Надумав — і втілив, хоча й довелося поморочитися, з чого впертий вина­хідник зробив для себе належний висновок: "Я збагнув, що потрібні ма­тематичні знання. Математика необхідна була і для вирішення іншої проблеми — точного розрахунку сили тяги та динаміки польоту снаря­да. Ці задачі розв'язуються методами диференціального та інтегрального обчислення, вимагають дуже тонкого розуміння фізики твердого тіла, магнетизму. То були перші задачі, які я сам собі поставив. Я вчився в п'я­тому класі. Відтоді я привчив себе не просто гортати книгу і діставати знання невідомо для чого, а обов'язково під певну задачу. Коли ви прос­то читаєте книгу, то вам здається, що все зрозуміли. А насправді в голо­ві майже нічого не відклалося. Коли читаєш під кутом зору, як це можна застосувати до своїх задач, тоді прочитане запам'ятовується на все життя. Такого способу навчання я дотримувався завжди".

Цілком зрілий принцип! І Віктор узявся за власну освіту так само сер­йозно, як і грунтовно: перед шостим класом склав собі розгорнутий план занять впродовж літа, куди увійшли алгебра, геометрія, тригонометрія в обсязі середньої школи, основи диференціального обчислення й аналі­тичної геометрії. А через рік, наступного літа, він уже студіював математи­ку за університетською програмою. Але до сфери його зацікавлень входи­ла не тільки, математика. Діставши виданий до революції п'ятитомний курс фізики професора О.Д.Хвольсона, десятикласник Віктор Глушков ці­леспрямовано, послідовно опанував і його. Подальше було цілком законо­мірним. У 1941 році він — студент Ростовського університету.

Але всі наміри і плани зламала і геть змела війна. Батько зі своїм гір­ничим технікумом, де він викладав, опинився в евакуації. Віктор із ма­мою не встигли й залишилися на окупованій гітлерівськими загарбника­ми території. Восени 1942 року Віру Йосипівну розстріляли за доносом, нібито вона була депутатом Шахтинської міськради. Віктору довелось бо­ротися за існування в ту страшну годину й холодну зиму самотужки. Він вижив завдяки своєму характерові і наполегливості, звичці не пасувати перед обставинами, навіть найтяжчими і невблаганними, згубними для слабких натур.

Після визволення міста Шахти 14 лютого 1943 р. худий, у благенькій одежині юнак в окулярах (його не взяли до армії через поганий зір) міг порятувати свою зболену душу і виснажене тіло хіба лиш одним, що вмів і любив: навчанням. У 1944 році він подає документи на більш "практич­ний" з практичної точки зору теплотехнічний факультет Новочеркасько­го індустріального інституту й готується здобути фах інженера. Зразковий, можна сказати, ідеальний студент. З сесії в сесію всі іспити лише на п'я­тірки. Крім програми, однак, з головою занурюється в науки фізико-ма- тематичного циклу. Так глибоко, що на четвертому курсі змушений був чесно сказати собі: теплотехніка — не його покликання. І знову — харак­тер! Щоб не гаяти часу, Віктор самостійно готується до ліквідації акаде­мічної різниці між інститутською та університетською програмами. 45 (!) іспитів склав він до Ростовського університету, і був зарахований на п'я­тий курс. Нечувано! "Це був найгероїчніший період у моєму житті", — згодом зазначить учений.

Університет закінчив з відзнакою. У двадцять вісім років — кандидат; у тридцять два — доктор фізико-математичних наук, у сорок — академік. Він обирає одну з найскладніших галузей математики — топологічну ал­гебру. На основі побудованої ним теорії локально бікомпактних груп він першим із математиків розв'язав узагальнену п'яту проблему Гілберта, що поставило його в один ряд з найвидатнішими математиками країни. "Я працював у найбільш абстрактних галузях, які тільки є в математиці. Пе­реважна більшість математиків-професорів не зможуть навіть точно сфор­мулювати те, що я довів", — писав учений. І раптом після такого блискучого успіху — знову крутий поворот. Цього разу — до кібернетики. Тепер уже на все життя.

Кібернетика, що досліджувала загальні закономірності, принципи, методи перетворення інформації та управління складними системами, бу­ла наукою новою і молодою. Вирішальне значення в її становленні мало створення у 1945—1946 рр. перших електронних цифрових обчислюваль­них машин, адже саме обчислювальна техніка є основним технічним за­собом реалізації її ідей. Офіційною датою народження кібернетики як на­уки вважають рік публікації книги американського вченого Норберта Вінера "Кібернетика" (1947 рік), який визначив її як "науку про управ­ління та зв'язки у тварині й машині".

Звісно, зовсім не випадково В.Глушков з його динамічною вдачею і гострим відчуттям потреб часу від 1957 року — директор Обчислювально­го центру АН УРСР. Колосальний обсяг знань, закладений ще в юності, вміння висувати нові ідеї і формулювати перспективну мету в поєднанні з величезним органі-заційним талантом, — усе це сприяло тому, що в 1962 році Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики Академії наук України.

За неймовірно стислий термін молодий колектив інституту на чолі з 39-річним керівником досяг видатних практичних результатів у галузі віт­чизняного електронного машинобудування, у створенні систем управлін­ня, ефективних методів розв'язання економічних задач, розгортанні і проведенні наукових досліджень з обчислювальної математики і техніки.

Обчислювальна техніка, створена в Інституті кібернетики, характеризу­валася оригінальністю ідей і принципів, засвідчуючи значущість українсь­кої наукової школи. Роль В.Глушкова у цьому — першорядна. Під його ке­рівництвом створені перша в країні ЕОМ "Дніпро", серія ЕОМ "МІР" (машина інтегральних розрахунків) та багато інших, які пізніше випускали­ся серійно. Це був закономірний і заслужений успіх, з яким прийшло виз­нання, авторитет, нагороди, премії, звання. Віктор Глушков — віце-прези­дент АН УРСР з 1962 р., Герой Соціалістичної праці (1969 р.), лауреат Ленінської премії (1964 р.), Державних премій СРСР (1968, 1977 рр.), Дер­жавної премії УРСР (1970 р.), Премії ім. С.ОЛебедєва АН УРСР (1979 р.), Премії ім. А.М.Крилова АН СРСР (1980 р.), нагороджений багатьма орде­нами і медалями. Так, усе було: і досягнення, і заслужена шана. Але вче­ного вабило й вело далі, у надскладне й іще не звідане. Насамперед, його цікавило найістотніше в науці про комп'ютери — теорія їх проектуван-ня. Глушков — автор загальної теорії автоматів і дискретних перетворювачів. Міжнародний розголос мали праці вченого зі створення штучного інтелек­ту. Ці дослідження він проводив паралельно з розробкою теорії ЕОМ, що, у свою чергу, стало благодатним джерелом для побудови архітектури і прог­рамного забезпечення обчислювальних машин нових поколінь.

Наукові інтереси В.Глушкова поширюзалися на багато що. З-поміж 800 значних праць, які вийшли друком, понад 500 написані ним власно­ручно, решта — у творчій співпраці з численними учнями й однодумця ми, колегами по науковій роботі. Сказав своє вагоме слово академік В.Глушков й у найрізно-манітніших розгалуженнях кібернетики — у тео­ретичній (теорія інформації, теорія автоматів, теорія систем), економічній (застосування математичних методів в економіці), технічній (розробка систем управління технологічними процесами, складними технічними комплексами), в теорії ЕОМ (системні принципи побудови ЕОМ та їхні математичне забезпечення), у біологічній кібернетиці тощо. Його засадні погляди відбиті у численних статтях першої у світі "Енциклопедії кібернетики" (1974 р.), відзначеної Державною премією України (1978 р.). Його книги "Синтез цифрових автоматів", "Вступ до кібернетики", "Об­числювальні машини з розвиненими системами інтерпретації" (у співав­торстві), "Алгебра. Мови. Програмування" (у співавторстві) зробили вче­ного лідером у галузі кібернетики 60—70-х років двадцятого століття. Не випадково видавництва Американської, Британської, Великої Радянської енциклопедій саме до В.Глушкова звертались із проханням бути автором статей про цю науку. Він пропагував свої ідеї в багатьох країнах, був іно­земним членом Німецької академії природознавців "Леопольдина", іно­земним членом Польської АН, Болгарської АН.

В.Глушков першим запропонував принципово новий підхід до розв'я­зання оптимізаційних задач у процесі народногосподарського планування та управління. Особливо великим був його внесок у створення принципів побудови математичних моделей, методів і методик розв'язання різних за­дач управління і планування поведінки складних економічних систем, ре­алізованих у розробках різного рівня та призначення. Ще у 1963 році вче­ним була розроблена концепція мережі обчислювальних центрів для керування економікою. Передбачалася радикальна перебудова загально­державної довідково-інформаційної економічної служби.

У сімдесятих роках XX століття мало хто передбачав роль обчислю­вальної техніки в майбутньому. В.Глушков був винятком. Він зумів уяви­ти перспективи застосування обчислювальної техніки і кібернетики в сус­пільстві. Вчений запропонував урядові створити Загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою країни. Його задум випе­реджав час, бо обчислювальна техніка ще не досягла необхідного для ре­алізації такої ідеї. І справа не тільки у техніці, не було готовим суспільс­тво. Проте робота над велитенською системою, безумовно, стимулювала б створення наукових і технічних основ для організації у нас інформацій­ної індустрії. Тієї, що так успішно тепер функціонує в Америці, Японії, країнах Заходу. Тієї індустрії, у розвитку якої ми, маючи всі передумови для оптимізму, майже безнадійно відстали, а наші сусіди кожного дня се­мимильними кроками йдуть далі.

В.Глушков з властивою йому послідовністю боровся за свої ідеї. Ти­танічної наснаги та витримки був цей чоловік. У 1975 році він публікує роботу "Макроекономічні моделі і принципи побудови загальнодержавної автоматизованої системи". Він не полишає спроб довести, що його ідеї важливі для розвитку всього суспільства. Його нервова система, його мо­зок — у постійному перенапруженні. З'явився нестерпний головний біль. Невиліковно хворий, він пише оригінальну наукову роботу — "Теорія ра­ку з позицій загальної теорії систем". У ній вчений, використовуючи сис­темний підхід, розглядає генетичні причини виникнення ракових клітин, формулює гіпотезу про імунні механізми боротьби організму зі злоякісни­ми пухлинами, визначає оцінки деяких параметрів цих механізмів. Що це — передчуття? Передбачення? Вчений-математик вкотре сміливо ставить перед собою завдання й шукає його вирішення. Завдання, яке не могли вирішити спеціалісти-лікарі. Діагноз: пухлина довгастого мозку (астроци­тома). Поставили його надто пізно. ЗО січня 1982 року вченого не стало.

На жаль, попередження про те, що прийняття ефективних управлінсь­ких рішень неможливе без аналізу усієї інформації про події та чинники, які впливають на кінцевий результат, почули не у нас, а на Заході. І за ті два десятиліття, впродовж яких В.Глушков активно боровся і відстоював свої передові ідеї, і ті два десятиліття, що минули після його смерті, там ре­алізовано багато з того, на чому наполягав український вчений. Оригіналь­ні ідеї В.Глушкова, трансформовані на сучасному рівні, втілились у розга­лужених телекомунікаційних мережах, які охоплюють як персональні, так і найпотужніші комп'ютери, здатні впоратися з будь-яким завданням.

Будемо сподіватися, що в незалежній Україні досягнуті раніше теоре­тичні й практичні результати вплинуть на майбутні успіхи українських уче­них. Цьому сприятиме втілена в життя масштабна ідея В.Глушкова — у 1993 році створено Кібернетичний центр. До нього увійшли власне Інститут кі­бернетики, що носить ім'я свого засновника й першого директора, Інститут проблем математичних машин і систем, інші підрозділи. У Центрі є музей, де зібрані найцікавіші матеріали про життя та наукову діяльність видатного вченого. Працюють задля прийдешнього учні й послідовники Віктора Ми­хайловича. Виросли онуки — Віктор і Вікторія, названі на честь славного ді­да. Дружина вченого, Валентина Михайлівна, з сумом розповідає: "В одній з останніх розмов згадав наші вечірні прогулянки в молодос­ті, коли дарував мені далекі сузір'я і, намагаючись утішити мене, сказав: "Не засмучуйся! Адже через подаровані мною сузір'я колись-бо знову проходитиме світло з нашої Землі, і на кожному ми з'являтимемося зно­ву молодими. Так і будемо у вічності разом!".