Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа №81"

 



Василь Сухомлинський

 

      Про те, що казкою можна лікувати дитячі душі, зранені війною, злиднями, сирітством, Василь Сухомлинський вперше дізнався з творів Януша Корчака. І своїх вихованців він вів «на уроки» до лісу, на берег річки чи до таємничої печери, де разом із ними складав оповідки про справедливість і перемогу добра над злом. Діти ставали спокійнішими і впевненішими, в них засвічувалася віра в те, що не все втрачено, і попереду — сповнене цікавих відкриттів життя. Діти хотіли вчитися. Це була «Школа радості» Сухомлинського.

      Василь Сухомлинський — один із найвідоміших педагогів і дитячих письменників ХХ століття. Його ідеї, науково-методологічні розробки, практичний досвід сьогодні втілюються в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Америки. «Я ніколи в житті не належав собі», — казав педагог. Упродовж 32 років він вів педагогічний щоденник, який став основою для його художніх і наукових творів — понад 40 книг, 600 статей, 1200 мініатюр-казок, притч та новел для дітей. Його твори перевидавали величезними тиражами, а книга «Серце віддаю дітям» вийшла друком 30 мовами світу. Сухомлинський об'єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. На думку Сухомлинського, головне завдання учителя — зробити так, щоб найважливішим для кожного вихованця стала його потреба в іншій людині. «Вчительська професія, — писав педагог, — це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса — постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення — один із тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших — батька, матері, вчителя, — які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини».

      Василь Сухомлинський народився на Кіровоградщині і там же, у селі Павлиш, згодом створив свою «Школу радості». Його батько працював столярем і теслярем, майстрував і музичні інструменти. Мама, натрудившись на колгоспній ниві, вечорами розповідала дітям казки. За свідченнями односельців, у цій родині ніколи не карали дітей. Усі діти (троє синів і донька) стали вчителями української мови. Василь закінчив Полтавський педагогічний інститут, вчителював у своєму рідному селі Василівці, а згодом, пропрацювавши шість років директором Павлишської школи, став вихователем класу. Хоча за фахом був філологом, самотужки опанував математику, щоб викладати її «своїм» дітям. «Тридцять років безвиїзної праці в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнюваним щастям, — писав Сухомлинський у передмові до своєї книги «Серце віддаю дітям». — Що найголовнішим було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей».

      У Павлишській школі виховання без покарань стало педагогічним принципом всього учительського колективу. Оцінкою Сухомлинський користувався як винагородою за працю, а не як покаранням за лінощі. Він, як і Януш Корчак, закликав поважати «дитяче незнання». «Виховання без покарання — це не вузько шкільна справа, — говорив педагог. — Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер — людської свідомості, поведінки, взаємовідносин». Сухомлинський створив власну педагогічну школу, переймати її досвід на Кіровоградщину їхали звідусіль. Так, він писав про комуністичне виховання. Але передовсім — про серце. І, як переконана директор Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Марія Барна, «дуже помиляються ті, хто вважає Василя Сухомлинського педагогом радянського періоду: радше це вчитель на всі часи. Просто Василь Сухомлинський у той період жив і працював, і, зважаючи на вимоги тодішньої ідеології, щоб надрукувати свої твори, змушений був адаптовувати їх певним чином. Наприклад, пишучи про християнське чи родинне виховання, повинен був називати його комуністичним. Але не зрозуміти цього може хіба та людина, яка глибоко не вчитується у твори Сухомлинського, а тільки гортає їх. Вдумайтеся у фразу «Серце віддаю дітям» — нею сказано все. Таким має бути вчитель».

      «З болем бачиш, як навіть у знаючих свій предмет учителів виховання іноді перетворюється на жорстоку війну тільки тому, що ніякі духовні нитки не зв'язують педагога й учнів, і душа дитини — застібнута на всі гудзики сорочка, — писав Сухомлинський. — Головна фігура школи — це вихователь первинного дитячого колективу — класного колективу. Він і вчитель, що дає учням знання, і друг дітей, і керівник їхнього багатогранного духовного життя. Навчання — це тільки одна з пелюсток тієї квітки, яка зветься вихованням у широкому сенсі цього поняття. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що створюють красу квітки».